Історична довідка
09.01.2018 16:27


Дніпропетровська область




Степове Подніпров’я є частиною “Великого поясу євразійських степів” або Великого Степу, як називали цю територію в давнину. Ця географічна особливість визначила специфіку давньої історії, археологічних культур Степового Подніпров’я і району Надпоріжжя зокрема. По-перше, степи Північного Причорномор’я зв’язують Азію та Європу та були “коридором”, через який у давнину та середньовіччя пройшло багато племен; по-друге, природа степів найбільш сприятлива для життя, насамперед скотарів. Численність пам’яток археології, багатоетнічний склад населення, постійний процес асиміляції та сусідство різноманітних культур; нарешті, широкий хронологічний діапазон археологічних об’єктів – стоянок, поселень, могильників, - такі головні риси давньої історії Степового Подніпров’я.
Найдавніші пам’ятки археології краю належать до епохи середнього палеоліту та датуються 150-40 тис. років тому. Сліди проживання та діяльності неандертальців на території краю знайдені у Криворізькому районі, на території сучасних міст Кам’янське та Дніпро. До числа найбільш відомих найдавніших пам’яток епохи середнього палеоліту Дніпропетровщини належать стоянка у балці Сажівці поблизу селища Старі Кайдаки та стоянка Романково (сучасне місто Кам’янське). Особливе місце серед археологічних пам’ятників краю належить Романковській стоянці.
Багато пам’яток епохи каменя (від палеоліту – давньокам’яного віку – до неоліту – новокам’яного віку) знаходиться в районі колишніх дніпровських порогів, як правого, так і лівого берегів Дніпра. Кожна балка, острів Надпоріжжя пов’язані з пам’ятками археології, зокрема, з давнішими. До числа найбільш яскравих та відомих належать могильники епохи мезоліту (середньокам’яного віку, - Х - VІІ тис. років тому) - енеоліту (ІV тис. років до н. е.) поблизу сіл Волоське, Микильське Солонянського району, Василівка Синельниковського району, селище Чаплі (сучасне місто Дніпро). Це найбільш давні могильники півдня Східної Європи, в яких знайдені крем’яні наконечники стріл та списів, ліпні горщики, прикраси і амулети з кістки, зубів тварин, а також золота (Чаплинський могильник).
Степи Подніпров’я з доби мідно-камяного віку (ІV - ІІІ тис. до н. е.) до середньовіччя (ХІІІ – ХІV ст.) населяли так звані курганні народи – давньоарійські, іраномовні, а також тюрко- і монголомовні скотарсько-землеробські племена, у середовищі яких виник та існував обряд поховання в курганах. На території краю виявлені тисячі курганів (більш ніж 10 тис.), під насипами яких знаходяться давні поховання, що зберігають інформацію про матеріальну та духовну культуру народів, які населяли Степове Подніпров’я в давнину та середньовіччя.
Особливої уваги серед курганів Дніпропетровщини, звісно, заслуговують скіфські. У ІV ст. до н. е. Степове Подніпров’я стало центром скіфської держави - “Великої Скіфії”. За свідоцтвом давньогрецького історика Геродота, скіфи ховали своїх царів в Геррах, район, який, як припускають, пов’язаний з дніпровськими порогами. Дійсно, в Надпоріжжі, в Нікопольському, Солонянському, Апостолівському районах знаходились та існують і зараз царські кургани. Найбільш відомі царські кургани, в яких археологи виявили видатні пам’ятки давнього прикладного мистецтва (зброя, прикраси, предмети побуту з золота та срібла) – Чортомлицькій курган (Нікопольський район), Товста Могила (м. Покров).
В добу раннього середньовіччя (ІV-ХІІІ ст. н. е. ) край став своєрідним коридором, через який з Азії в Європу пройшло багато кочових народів – гуни, авари, болгари, хозари, мад’яри, печенеги, торки, половці, монголо-татари. Їх стійбища, поховання, святилища виявлені археологами у степах Подніпров’я. В цей же час тут з’являються і слов’янські поселення. Але у ХІІІ ст. ці землі були спустошені монголо-татарською навалою і невипадково отримали назву Дикого степу.
Яскравою сторінкою в історії краю є запорозьке козацтво, виникнення якого відносять до XV ст. Це унікальне явище всесвітньої історії, яке, по суті, визначало напрямки економічного, політичного і культурного розвитку України. Завдяки козацтву український народ вижив духовно, розвинувся соціально. Історія Запоріжжя – то перехрестя драматичних подій у долі українського народу. Тут, на омитих Дніпром кручах, в єдиному куточку на землі, підчас насильства та інквізиції Середньовіччя палало вогнище волі й незалежності, людської честі і гідності, осередком якої була Запорозька Січ.
У козацькі часи територія сучасного міста Дніпро і області були складовою частиною земель Запорозької Січі. Управлінський центр розташовувався у Великому Лузі на території сучасного Нікопольського району. За різних обставин в межах цього району управлінський центр Січі п’ять разів змінював місце свого розташування, від чого Запорозька Січ у кожному випадку отримувала іншу назву: Томаківська (80-ті рр. XVІ ст. до 1593 р.), Базавлуцька (1593-1638), Микитинська (1638-1652), Чортомлицька (1652-1709), Підпільнянська (1734-1775).
У 1648 р. Б.Хмельницький з Микитинської Січі (м. Нікополь, стара частина міста) організував повстання проти польської влади, яке переросло у визвольні змагання українського народу за встановлення своєї державності.
Історія Дніпропетровщини зберігає багато пам’ятних дат і подій, пов’язаних із запорозьким козацтвом. Особливо багатий на пам’ятники козацтва Нікопольський район Дніпропетровської області. Наприклад, біля с. Капулівка, в кургані Сторожева Могила знаходиться поховання І.Д.Сірка (приблизно 1610-1680 рр.), кошового отамана. Розквіт його діяльності відноситься до 60-70-х рр. XVІІ ст. Соратник Б.Хмельницького, учасник революції 1648-1657 рр., провідник козацтва в багатьох походах проти Османської імперії і Кримського ханства, він заслужив собі славу „Славного лицаря” ще за свого життя, а могила його завжди була святим місцем.
Початок багатьом населеним пунктам Дніпропетровщини поклали зимівники заможних козаків. Наприклад, зимівник Семена Карнауха, відомий у 1737 р., перетворився у с. Карнаухівку. Типовим козацьким зимівником була і нинішня Сухачівка, заснована у 1770 р. козаком Сухачем. А місто Катеринослав (нині Дніпро) було закладено на місці козацького поселення Половиці, яке отримала свою назву від річки Половиця, почало заселятися із середини XVІІІ ст. За свідченням М.Коржа, в Половці були розташовані зимівники козака Федора Крошки (вул. Воскресенська), Андрія Токаря (частина Чечелівського району) та Лазаря Глоби.
Відставний осавул Запорозького війська Лазар Глоба обжився на Монастирському острові та на березі Дніпра (нині парк ім. Т.Г.Шевченка) в середині XVІІІ ст. Та з будівництвом м. Катеринослава, намісник краю Г.Потьомкін викупив у Глоби садок за 3 тис. крб. Після продажу саду Глоба переселився у Верхній сад (зараз парк ім. Л.Глоби). В 1793 р. запорозький осавул помер, залишивши місту Дніпро 2 великих парки.
Такий характер господарства, що суперечив феодально-кріпосницькій системі Російської імперії, а також суспільно-політичний лад Запорозької Січі, несумісний із самодержавством, були причинами все сильнішого наступу царизму на запорозькі землі з метою в слушний момент ліквідувати автономію Запорожжя.
У ніч на 5 червня 1775 р. російське військо під загальним командуванням генерал-поручика П.Текелія за таємним наказом Катерини ІІ оточило Січ і зруйнувало її. Так почалась нова сторінка в історії краю.
Землі сучасної території Дніпропетровської області у другій половині XVIII ст. входили до складу Новоросійського краю Російської імперії та аж до початку ХІХ ст. постійно зазнавали змін адміністративних кордонів. Активно проходили процеси подальшого заселення та господарського освоєння краю, формування своєрідної культури, місцевих традицій.
Після приєднання Криму Маніфестом імператриці Катерини ІІ від 8 квітня 1783 р., коли “полуостров Крым, остров Тамань и вся Кубанская сторона приняты под державу всероссийскую”, військова загроза у регіоні майже зникає, що стає основою для подальшого швидкого розвитку краю. 30 березня 1783 р. Азовська та Новоросійська губернії об’єднуються у величезне Катеринославське намісництво, територія якого охоплювала майже 10 сучасних областей України та півострів Крим. У цей же час засновується губернський центр Катеринослав.
Наприкінці ХVІІІ ст., коли з життя пішли Г.О. Потьомкін у 1791 р., а згодом і імператриця Катерина ІІ у 1796 р., урядова політика щодо Південної України змінюється. Указом імператора Павла І від 12 грудня 1796 р. з Катеринославської та частини Вознесенської губерній утворюється Новоросійська губернія, що складається з 12 повітів. Губернським містом залишається Катеринослав, перейменований 22 грудня 1797 р. у Новоросійськ ( ця назва залишається до 1802 р.)
Останній перерозподіл адміністративної карти Новоросії відбувся 8(20) жовтня 1802 р. Згідно з указом Олександра І Новоросійську губернію розподілено на три губернії – Миколаївську (з 1803 р. – Херсонська губернія), Таврійську та Катеринославську, що мала у 1806 р. 8 повітів – Катеринославський, Новомосковський, Павлоградський, Бахмутський Олександрійський, Слов’яносербський, Верхньодніпровський та Таганрозький (пізніше Ростовський).
Однією з головних задач уряду стає заселення та господарське засвоєння краю. Вже на початок ХІХ ст. у Катеринославській губернії нараховувалось 600 тис. чол., а до 1860 р. його кількість збільшилась у два рази. У своєму складі губернія мала 29 міст та містечок, 98 слобод, 1890 селищ та сіл, більш ніж 100 колоній.
Друга половина ХІХ – початок ХХ ст. в історії краю позначені низкою подій і явищ, котрі знаменували собою початок принципово нової епохи. Модерні процеси в економіці України суттєво змінили місце та роль регіону в імперській економіці. В першу чергу це стосувалося Півдня України, де складалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Кривий Ріг – залізорудної, Нікопольський басейн – марганцевої. Ці осередки промислового виробництва набули загальноросійського значення. Донбас, Кривий Ріг, Нікополь – входили до складу Катеринославської губернії. Тому, говорячи про центр важкої індустрії у Південноукраїнському регіоні, маємо на увазі саме Катеринославську губернію.
Каталізатором цих процесів в економіці стало залізничне будівництво, яке стимулювало розвиток вищезгаданих галузей. 18 травня 1884 р. урочисто відкрили нову залізницю разом з мостом через р. Дніпро. Вона отримала назву Катерининська і вже через короткий час стала найкрупнішою в імперії. А міст через Дніпро, який ми зараз називаємо Старим, являв собою одну з величезних і витончених споруд інженерного мистецтва ХІХ ст. За своєю довжиною він був третім у Європі. Прокладання залізниці з Донбасу до Кривого Рога через Катеринослав і будівництво моста через Дніпро кардинальним чином змінило долю губернії і міста. За суттю ця подія стала другим народженням як губернії, так і міста.
Потрібні були надзвичайно багаті поклади залізних руд з високим відсотком заліза у криворізькому районі, що на Заході губернії, і залягання невичерпних пластів кам’яного вугілля на Сході губернії з одного боку, і поява такого багатостороннього громадського діяча, яким був у вищий мірі енергійний, глибоко освічений наш земляк О.М. Поль, з іншого, щоб відкрити ці дві величезної можливості складові для майбутнього розвитку краю. Поєднання Західного і Східного районів (Криворіжжя і Донбасу) викликало великий „Заводопромисловий” струм, такий нестримний, що глибоко сколихнув сонне життя багатого на мінерали краю.
На початок ХХ століття тут працювало 5 найбільших металургійних заводів: Юзівський, Дніпровський, Олександрівський, Петровський, Донецько-Юрївський, які продукували чверть загальноросійського чавуну.
Високий рівень концентрації промислового виробництва (одне з перших місць у світі), значний вплив іноземного акціонерного капіталу (Франція, Бельгія, Англія, Німеччина) супроводжувалися запровадженням новітньої техніки та технології, використанням передових форм організації праці, підготовкою кваліфікованих кадрів. Такі зміни перетворили губернію на потужний індустріальний регіон, який давав майже 70% видобутку кам’яного вугілля, 69% виплавки чавуну, 58% заліза і 57% сталі Російської імперії (1913). „Підприємницька лихоманка” призвела до значного і швидкого накопичення капіталів до формування промислової буржуазії, організаторів гірничозаводської промисловості.
Одним з найвідоміших явищ у суспільному, економічному і культурному житті губернії було земське самоврядування. Катеринославське губернське земство, відкрите 15 вересня 1866 р. було найстарішим на Україні.
Бурхливий розвиток Катеринославщини кінця ХІХ-поч.ХХ ст. був перерваний карколомними подіями Першої світової війни та революційними змаганнями. В Катеринославській губернії в деяких повітах (усього 8, потім – 5) влада змінювалася з 1917 по 1918 рр. до 12 разів.
Після революції та закінчення військових дій перед владою відразу ж постало питання удосконалення старого адміністративно-територіального устрою, а також численних перейменувань міст та сіл, вулиць та площ, заводів та різних установ. Перші зміни на теренах Катеринославщини відбулися ще в 1919 р., коли була створена Донецька губернія з трьох повітів Катеринославської губернії. У 1920 р. при створенні Олександрівської губернії (у 1921 р. перейменована на Запорізьку) Катеринославщина втратила Олександрівський повіт. Кардинальна адміністративно-територіальна реформа 1922 – 1925 рр. остаточно знищила старий устрій – замість повітів та волостей з'явилися округи та райони, а у 1925 р. ліквідовано губернії. На місці Катеринославської губернії залишилось 7 округів, серед яких Криворізький, Катеринославський та Павлоградський. Останні два у 1926 р. були об’єднані в один - Дніпропетровський (у липні 1926 р. Катеринослав було перейменовано на честь голови ВУЦВК Григорія Івановича Петровського). У 1920 – 1930х рр. відбулись майже усі основні перейменування на честь діячів партії і радянського уряду.
Створенню областей, в тому числі і Дніпропетровської 27 лютого 1932 р., передував ще один експеримент в адміністративно-територіальному поділі – в 1930 р. ліквідовано округи, а райони безпосередньо підпорядковувались центру. Ця система спричинила невідповідність між управлінням регіонами та соціально-економічним розвитком і стала основною причиною переходу до обласної моделі устрою. На момент створення у 1932 р. Дніпропетровська область складалась з 50 районів та 4 міст – Дніпропетровськ (нині – Дніпро), Запоріжжя, Кам’янське (у 19362016 рр. – Дніпродзержинськ) та Кривий Ріг, з населенням 4 032 200 чол. Пізніше, у 1938 і 1939 рр, частина її території ввійшла до складу щойно утворених Запорізької, Миколаївської, Кіровоградської областей, і Дніпропетровська область отримала сучасні кордони.
У роки Другої світової війни, не дивлячись на жорстокі бої на підступах до Дніпропетровська (нині – Дніпро), спротив, який чинили війська Резервної армії, потім 6-ї армії, героїчно захищаючи міста та села (з серпня 1941 р. до березня 1944 р. – період нацистської окупації області). На окупованій території діяли підпільні організації та партизанські загони, знищуючи людську силу та техніку ворога. Під час нацистського окупаційного режиму у Дніпропетровській області було знищено 78 118 осіб цивільного населення та 37 185 військовополонених. Насильницьке вивезення на роботу до Німеччини на Дніпропетровщині отримало величезні масштаби. Всього було вивезено 176 303 осіб. Протягом героїчного форсування Дніпра, осінньо-зимового наступу військ 2-го та 3-го Українських фронтів в 1943 та 1944 рр., у важких боях Дніпропетровщина була визволена від ворога і почала відновлювати зруйноване війною господарство.
Протягом 1940 – 1980-х рр. Дніпропетровщина перетворилась на один з найпотужніших промислових і сільськогосподарських регіонів України. Гірничодобувна, металургійна, металообробна, машинобудівна, хімічна та інші галузі промисловості Дніпропетровщини у багатьох напрямках досягли провідного рівня в колишньому СРСР.
У 1940 – 1970-х рр. в Дніпропетровську і області склався військово-промисловий ракетно-космічний центр на базі заводу “Південмаш” і КБ “Південне”. У 2014 р. виповнилось 60 років від дня заснування машинобудівного заводу і 50 років конструкторському бюро, де зосереджені провідні вчені, висококласні проектанти, інженери, конструктори, виробничники, які вирішували найскладніші питання, створювали й впроваджували новітні технології, визначаючи світовий рівень багатьох напрямів і досягнень у ракетно-космічній науці і техніці.
Добре відомо, що Дніпропетровщина з повним правом вважається “кузнею кадрів”. Окремі періоди цілої країни були названі “дніпропетровськими”, “брежнєвськими”. Далеко за межами України відомі імена Д.І.Яворницького – видатного українського вченого, історика, археолога, фундатора Дніпропетровського історичного музею; А.С. Синявського – директора Катеринославського комерційного училища, відомого діяча освіти, науки, громадського життя; М.В. Родзянки – предводителя Катеринославського дворянства, члена Державної Думи Росії; О.А. Ган – першої російської жінки романістки; О.П. Блаватської – засновниці всесвітнього теософського товариства, письменниці; П.П.Ширшова –полярника, океанографа, Героя Радянського Союзу; І.І. Гвая – конструктора реактивних мінометів “Катюша”; Ж.Я. Котіна – конструктора важких танків; Л.В.Пісаржевського – вченого хіміка; Стародубова К.Ф. - академіка, вченого-металурга; О.Л. Красносельського – архітектора, поета; І.М. Труби – освітянина, громадського діяча; Т.Я. Пати – засновниці школи петриківського народного розпису; В.П. Петрова (Домонтовича) – письменника, вченого, громадського діяча; В.П. Підмогильного – видатного українського письменника; М.К.Янгеля – видатного конструктора ракетної техніки, двічі Героя Соціалістичної Праці; О.Т. Гончара – Героя України, видатного письменника; Л.Б. Когана – педагога, видатного скрипаля, лауреата Ленінської премії; Вадима Сідура – всесвітньо відомого скульптора, та багатьох інших наших земляків, тих, хто народився, жив і працював на Дніпропетровщині.