Концепція Загальнодержавної програми розвитку конкуренції в Україні на 2013 – 2023 роки
Написати листаВерсія для друку

ПРОЕКТ

Концепція Загальнодержавної програми розвитку конкуренції
в Україні на 2013 – 2023 роки

1. Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована програма

Відповідно до частини другої статті 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
Частина перша статті 18 Господарського кодексу України встановлює, що держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
З 2004 року в Україні відсутній програмний документ, який визначав би основні напрями реалізації політики у сфері розвитку та захисту конкуренції і обмеження монополізму на загальнодержавному рівні.

Розроблення Загальнодержавної програми розвитку конкуренції в Україні на 2012 – 2023 роки та внесення на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України про її затвердження передбачено пунктом 86.1 Національного плану дій щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2012 р. № 187.

В Україні існує проблема недостатньої ефективності функціонування товарних ринків. Її ознаками, зокрема, є зростання цін, що не може бути пояснено впливом інших чинників, низький рівень продуктивності праці, недостатня інноваційна спрямованість національної економіки.


Недостатній рівень ефективності товарних ринків безпосередньо пов’язаний із недостатнім рівнем розвитку конкурентних відносин в Україні. Слід зазначити, що саме економічна конкуренція забезпечує встановлення цін на рівні, наближеному до граничних витрат, найбільш повне використання наявних ресурсів та спонукає до створення нових товарів, робіт і послуг, способів їх виробництва і розповсюдження. Втім, згідно з даними проведених Антимонопольним комітетом України опитувань, як істотний чинник впливу на свою господарську діяльність конкуренцію визначили лише від 25 до 49 відсотків керівників підприємств промисловості, будівництва, роздрібної торгівлі, транспорту, сфери нефінансових послуг, в сільському господарстві рівень конкуренції з вітчизняними виробниками як високий чи дуже високий оцінили лише близько 12 відсотків опитаних.

2. Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом

У значній частині національної економіки зберігається структура товарних ринків, несприятлива для ефективного функціонування конкурентних механізмів. На початок 2010 року частка товарів, робіт, послуг, що реалізовувалися на ринках, на яких структурні обмеження конкуренції були відсутніми, становила 48,3 відсотка. Найбільш монополізованими залишаються окремі галузі паливно-енергетичного комплексу, галузі транспорту та зв’язку, житлово-комунального господарства. Посилилася концентрація ринків у торгівлі, агропродовольчому комплексі. При цьому на регіональному рівні монополізація є більшою, ніж на загальнодержавному.
Значення індексу ринкової концентрації на найважливіших загальнодержавних товарних ринках протягом 2003 – 2010 років перевищувало величину цього показника, що характеризує межу між ринками з конкурентною структурою та ринками, на яких існують обмеження конкуренції. В галузевому розрізі у 2010 році найвищий показник рівня ринкової концентрації спостерігався у видобувній промисловості, на транспорті та у зв’язку, у сфері охорони здоров’я та надання соціальної допомоги, переробній промисловості та у фінансовій діяльності.
Додаткові ризики підвищення концентрації товарних ринків створюватиме запровадження господарського обороту земель сільськогосподарського призначення без забезпечення ефективного контролю за концентрацією права власності на землю та користування нею, недостатню прозорість приватизаційних та інвестиційних процесів.
Можливості зменшення рівня ринкової концентрації за рахунок розукрупнення вже діючих на них суб’єктів господарювання у цей час практично вичерпані, у той же час, вступ на товарні ринки України нових учасників є недостатнім для істотного зниження рівня концентрації товарних ринків. Найнижча норма входження на ринок (відношення кількості нових учасників ринків до їхньої загальної кількості) спостерігалася у 2011 році в добувній промисловості, виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води, фінансовій діяльності, діяльності готелів і ресторанів, найвища – у торгівлі, сфері операцій з нерухомим майном, оренди та надання послуг підприємцям, комунальних та індивідуальних послуг.
Негативний вплив на вступ нових суб’єктів господарювання на товарні ринки та закріплення на них має невиправдано велика кількість, ускладненість та завищена вартість дозвільних і контрольних процедур, необхідних для початку, здійснення та припинення господарської діяльності. Це в багатьох випадках є наслідком необґрунтованого розширення сфери застосування та надмірної вартості платних адміністративних та інших послуг, що надаються державними органами, поширення практики суміщення управлінських і контрольних функцій із здійсненням господарської діяльності.
Незважаючи на те, що завдяки вжитим заходам кількість реєстраційних процедур скоротилася в Україні за останні 9 років у понад півтора разу, тривалість реєстрації – майже удвічі, істотно скоротилися вартість проходження реєстраційних процедур та величина мінімального статутного капіталу, перші два показники в Україні перевищують відповідні рівні бар’єрів у країнах Східної Європи та Центральної Азії. Негативно впливає на привабливість вступу на товарні ринки в Україні високий рівень незворотних витрат, пов’язаних із виходом з ринку, величина якого перевищує значення відповідного показника для країн Східної Європи та Центральної Азії.
Привабливість товарних ринків України для вступу нових учасників істотно зменшується внаслідок недостатньої розвиненості ринкової інфраструктури, що забезпечувала б вільний та недискримінаційний доступ суб’єктів господарювання до фінансових ресурсів, торговельних майданчиків, каналів руху товарів, ринкової інформації, засобів рекламування.
До обмеження та спотворення конкуренції на ринках з формально конкурентною структурою в багатьох випадках призводять антиконкурентні узгоджені дії, паралельна поведінка суб’єктів господарювання. Тільки протягом 2008 – 2011 років Антимонопольним комітетом України було доведено та припинено понад 1500 випадків антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання.
Ефективність державного захисту конкуренції шляхом застосування законодавства про захист економічної конкуренції зменшується внаслідок недостатньої узгодженості дій Антимонопольного комітету України та правоохоронних органів, невирішеності ряду проблем у сфері судового захисту економічної конкуренції.
Незважаючи на створення інституційних засад регулювання сфери природних монополій, його ефективність залишається недостатньою. Загострюється проблема порушення органами-регуляторами балансу інтересів суб’єктів природних монополій, споживачів та суспільства в цілому на користь перших. Чинна система регулювання цін (тарифів) на товари (послуги), що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій, базується на витратних методах, які без застосування обмежень щодо переліку та складу виробничої та повної собівартості, нормативів витрат призводять до стимулювання виробників до їх нарощення. При цьому при перегляді цін (тарифів) на товари (послуги), що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій, за базу приймається обсяг витрат попереднього періоду, що призводить до збереження в тарифах усіх непродуктивних витрат та втрат попереднього періоду, без сприяння їх мінімізації. Загострюється проблема доступу до послуг суб’єктів природних монополій як для суб’єктів господарювання, так і для кінцевих споживачів.
Державними органами недостатньою мірою забезпечується виконання завдань, передбачених частиною першою статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції», яка передбачає, що державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю. В непоодиноких випадках органи, відповідальні за розвиток галузей національної економіки, економіки регіонів, не розглядають економічну конкуренцію, її розвиток як засіб вирішення наявних проблем.
В Україні відсутні сталі традиції участі інститутів громадського суспільства у забезпеченні розвитку та захисту добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності.

Недостатня ефективність функціонування товарних ринків в Україні внаслідок недостатньо ефективної дії механізмів економічної конкуренції пов’язана з дією сукупності чинників, вплив на які належить до компетенції багатьох центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Внаслідок цього розв’язання вищевикладених проблем потребує державної підтримки, координації центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до пріоритетних напрямів сучасної державної політики.

3. Мета Програми

Метою Загальнодержавної програми розвитку конкуренції є прискорення розвитку конкуренції на товарних ринках України як засобу забезпечення стійкого економічного зростання, покращення умов, що забезпечують ефективність функціонування товарних ринків, удосконалення механізмів державного регулювання економіки та забезпечення конкурентних відносин.

4. Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів

Можливими варіантами розв’язання проблеми прискорення розвитку конкуренції в Україні є:

(А) Проведення структурної демонополізації, пов’язаної із змінами відносин власності. Зазначені шляхи забезпечення розвитку конкуренції були основними, що передбачалися Державною програмою демонополізації економіки і розвитку конкуренції, схваленою Постановою Верховної Ради України № 3757-XII від 21 грудня 1993 року. Однак у цей час, коли частка об’єктів приватної форми становить близько 90 відсотків, можливості механізмів розукрупнення монопольних утворень за рахунок використання механізмів передприватизаційної підготовки є обмеженими, водночас, подальше подрібнення наявних українських підприємств може мати негативні наслідки для їхньої конкурентоспроможності на міжнародних ринках.
(Б) Пріоритетність відкриття ринків для зовнішньої конкуренції. Втім, за 2008 – 2010 роки загальна вартість імпорту становила 24 відсотки вартості внутрішнього випуску, що свідчить про досить високий рівень відкритості українських ринків. При цьому, з 2006 року має місце негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу країни. За цих умов подальше розширення обсягів реалізації товарів зовнішніх виробників без збільшення розміру внутрішнього випуску може мати негативний ефект з точки зору розвитку вітчизняного виробництва, соціальних наслідків, національної безпеки України. Крім того, розширення присутності іноземних товаровиробників на ринках України не виключає обмеження конкуренції у випадках, якщо постачання окремих видів товарів буде зосереджено в обмеженої кількості суб’єктів господарювання – імпортерів, або якщо між закордонними постачальниками товарів матимуть місце антиконкурентні узгоджені дії.
(В) Розширення сфери державного регулювання. Однак державне регулювання здатне забезпечити вирішення проблеми підвищення ефективності товарних ринків або протягом короткотермінової перспективи, або на товарних ринках, на яких конкурентні механізми неспроможні забезпечити ефективність їхнього функціонування.

Виходячи з наведеного, оптимальним варіантом досягнення мети є вжиття комплексу заходів, що передбачають вплив на передумови функціонування конкурентних механізмів шляхом зміни змісту та характеру дій державних органів, за такими взаємопов’язаними напрямами:

1) забезпечення розвитку ефективних конкурентних відносин на товарних ринках;
2) удосконалення системи державного захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму;
3) удосконалення державного регулювання монополізованих товарних ринків;
4) інформаційне забезпечення у сфері антимонопольно-конкурентної політики;
5) наближення національної системи захисту конкуренції до принципів і правил, вироблених міжнародними організаціями у сфері захисту конкуренції, міжнародне співробітництво у сфері захисту конкуренції;
6) формування проконкурентної свідомості, залучення інститутів громадянського суспільства до сприяння захисту та розвитку конкуренції.

При цьому заходи напряму 1 спрямовані на розширення в національній економіці сфери, в якій конкуренція спроможна забезпечити підвищення ефективності товарних ринків. Заходи напряму 2 передбачають посилення впливу держави, спрямованого на забезпечення ефективної конкуренції на ринках, на яких наявні передумови для неї, та протидію негативному впливу її обмежень на товарних ринках, на яких наявні монопольні утворення, але щодо яких не застосовуються заходи державного регулювання господарської діяльності. Заходи напряму 3 покликані забезпечити застосування механізмів державного регулювання господарської діяльності на товарних ринках, де конкуренція в силу технологічних особливостей або внаслідок неможливості її швидкого розвитку в найближчій перспективі не забезпечує ефективного функціонування товарних ринків. Отже, у сукупності заходи напрямів 1 – 3 безпосередньо спрямовані на підвищення ефективності функціонування товарних ринків в усій національній економіці. Заходи напрямів 4 – 6 спрямовані на створення сприятливих рамкових умов для підвищення ефективності функціонування товарних ринків в Україні. Такими рамковими умовами є:
наявність інформації, достатньої для прийняття обґрунтованих та оперативних управлінських рішень у сфері розвитку конкуренції та обмеження монополізму;
забезпечення ефективності національної системи захисту економічної конкуренції за умов глобалізації світової економіки, посилення впливу міжнародної конкуренції та зв’язку стану конкуренції на внутрішніх ринках України з процесами, що відбуваються за її межами, максимально повне використання можливостей, які надає міжнародне співробітництво для забезпечення захисту та розвитку економічної конкуренції в Україні;
формування в українському суспільстві сталої традиції ставлення до економічної конкуренції як до суспільної цінності, забезпечення розуміння широкими верствами підприємців та споживачів головний цілей, принципів та інструментів правового захисту добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, врахування позиції основних суспільних груп інтересів під час вироблення та реалізації антимонопольно-конкурентної політики, забезпечення активної участі інститутів громадського суспільства у захисті та розвитку добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності.

5. Шляхи і способи розв’язання проблеми, строк виконання Програми

З метою розв’язання проблеми, що є метою Програми, передбачається виконання таких завдань.

За напрямом забезпечення розвитку ефективних конкурентних відносин на товарних ринках:
забезпечення узгодження з конкурентною політикою реалізації промислової, інвестиційної, інноваційної, аграрної, зовнішньоекономічної, цінової політики, політики захисту прав споживачів;
зменшення негативного впливу владно-господарського дуалізму на конкуренцію;
сприяння розвиткові інфраструктури товарних ринків, в тому числі належного інформаційного забезпечення функціонування товарних ринків;
усунення або зниження бар’єрів вступу на ринки товарів (робіт, послуг), зокрема, в паливно-енергетичному комплексі, на транспорті, у зв’язку, у промисловості та у будівництві, в агропродовольчому комплексі, в житлово-комунальному господарстві, у фінансовій сфері;
стимулювання вступу на товарні ринки з обмеженими передумовами конкуренції нових суб’єктів господарювання, зокрема, на транспорті, у будівництві, в агропродовольчому комплексі;
мінімізація державної допомоги суб’єктам господарювання на безповоротній основі, скорочення податкових пільг, зокрема, з податку на прибуток, та розробка ефективних засобів підтримки і стимулів розвитку економіки на інноваційній основі;
забезпечення єдиних правил поведінки учасників товарних ринків, що встановлюються державою або внаслідок дії механізмів ринкового саморегулювання;
сприяння розвиткові малого та середнього бізнесу;
вдосконалення освітнього та наукового забезпечення розвитку конкуренції.

За напрямом удосконалення системи державного захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму:
удосконалення законодавства з метою посилення ефективності захисту економічної конкуренції, подальшої гармонізації із сучасним світовим та європейським правовим регулюванням цієї сфери, посилення відповідальності за порушення, що спричиняють найбільшу шкоду суспільству;
запровадження механізмів обов’язкової експертизи проектів регуляторних актів щодо їх впливу на конкуренцію;
вдосконалення механізмів застосування законодавства про захист економічно конкуренції судами;
оптимізація діяльності органів влади як учасників економічних відносин;
удосконалення практики застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

За напрямом удосконалення державного регулювання монополізованих товарних ринків:
удосконалення інституційних засад державного регулювання природних монополій та суміжних ринків, зокрема, в паливно-енергетичному комплексі, на транспорті, у житлово-комунальному господарстві, освіті;
удосконалення державного регулювання у сфері ціноутворення, зокрема, в паливно-енергетичному комплексі, на транспорті, в агропродовольчому комплексі, у житлово-комунальному господарстві, у сфері охорони здоров’я;
удосконалення державного регулювання доступу до товарів (послуг) монопольних утворень;
сприяння технологічним змінам, що виводять ринки зі стану природної монополії, вжиття організаційних заходів, які б створювали передумови для лібералізації ринків природних монополій та суміжних з ними ринків.

За напрямом інформаційного забезпечення у сфері антимонопольно-конкурентної політики:
формування системи моніторингу стану та перспектив конкуренції на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівні;
запровадження періодичного відстеження ефективності реалізації державної політики у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівні;
підвищення прозорості приватизаційних та інвестиційних процесів;
забезпечення прозорості процесів концентрації прав володіння та розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення;
забезпечення прозорості процесів концентрації прав власності на майно вітчизняних підприємств.

За напрямом наближення національної системи захисту конкуренції до принципів і правил, вироблених міжнародними організаціями у сфері захисту конкуренції, міжнародного співробітництва у сфері захисту конкуренції:
запровадження системи контролю над наданням державної допомоги суб’єктам господарювання;
вдосконалення системи контролю над концентрацією та узгодженими діями суб’єктів господарювання;
вдосконалення практики розслідування антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання;
розширення участі України у міжнародному співробітництві у сфері конкурентної політики.

За напрямом формування проконкурентної свідомості, залучення інститутів громадянського суспільства до сприяння захисту та розвитку конкуренції:
залучення представників суб’єктів господарювання, їх об’єднань та громадських організацій до розробки проектів нормативно-правових актів з питань захисту економічної конкуренції;
підвищення рівня поінформованості організацій споживачів та громадськості про формування цін і тарифів на соціально-важливі товари та послуги;
поширення та популяризація серед суб’єктів господарювання та споживачів інформації про законодавство з питань захисту економічної конкуренції.

Конкретні заходи з реалізації завдань Програми доцільно визначити в окремому документі: Плані заходів на виконання Програми розвитку конкуренції в Україні на 2013 – 2023 роки, що має бути є невід’ємною складовою Програми.
Виконавцями заходів з реалізації Програми мають бути центральні та місцеві органи виконавчої влади та в частині окремих завдань також Національний банк України, органи місцевого самоврядування, Національна академія наук України.
Загальне керівництво і контроль за виконанням заходів і завдань Програми доцільно покласти на Кабінет Міністрів України.

Строком виконання Програми відповідно до Указу Президента України від 12 березня 2012 р. № 187 визначено 2013 – 2023 роки.
При цьому виконання програми доцільно розділити на три етапи:
на першому етапі мають бути виконані основні заходи напряму 4, основні заходи з кінцевими строками виконання за напрямами 5 та 6 та невідкладні заходи за напрямами 1 – 3;
на другому етапі мають бути виконані основні заходи з кінцевими строками виконання за напрямами 1 – 3 та 5 – 6;
на третьому етапі мають виконуватися заходи з необмеженими строками виконання та заходи рамкового характеру, зміст і характер яких може бути скорегований з урахуванням зміни обставин.

6. Очікувані результати виконання Програми, визначення її ефективності

Очікуваними результатами реалізації Програми мають бути:
створення системи інформаційного забезпечення прийняття оперативних та обґрунтованих рішень з питань економічної політики, що не суперечать цілям і завданням розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму;
інтенсифікація вступу нових суб’єктів господарювання на товарні ринки України, що забезпечуватиме проконкурентні зміни їх структурних характеристик;
мінімізація нерівності умов конкурування, що виникає унаслідок неправомірного втручання державних органів та їх посадових осіб, неоднаковості можливостей доступу учасників ринку до фінансових, виробничих, сировинних, інших ресурсів та інформації;
зменшення втрат споживачів, підприємців і суспільства в цілому, що виникають унаслідок неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, недобросовісної конкуренції та неефективного державного регулювання товарних ринків;
гармонізація національної системи захисту конкуренції з європейськими та світовими принципами і стандартами; забезпечення взаємовигідного міжнародного співробітництва у сфері реалізації антимонопольно-конкурентної політики;
формування у суспільній свідомості стійкої проконкурентної традиції, активне залучення інститутів громадянського суспільства до забезпечення захисту і розвитку конкуренції у підприємницькій діяльності.
Враховуючи, що на цей час в Україні відсутні загальновизнані та прийняті державою показники, що характеризували б ступінь досягнення зазначених результатів, система показників, що дозволятимуть об’єктивно оцінювати ефективність програми, має бути сформована на першому етапі її реалізації.

7. Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання Програми

Фінансування заходів з реалізації Програми здійснюється у межах бюджетних призначень, передбачених на відповідний рік виконавцям Програми для виконання завдань Програми.
Враховуючи, що основні витрати, пов’язані з реалізацією Програми, стосуються витрат на державне управління ринковими процесами, фінансування основної частини заходів має бути здійснено в межах бюджетних призначень на забезпечення діяльності відповідних центральних та місцевих органів виконавчої влади.
АКТУАЛЬНІ ПРОЕКТИ
АРХІВ НОВИН
Погода
Погода уКиєві
Погода уДніпрі
Погода уКривому Розі
Погода уЗапоріжжі
Погода вОдесі

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: